Патик Володимир

Патик Володимир

 

Дата народження:
9 жовтня 1926

Освіта:
навчався в художньопромисловій школі у Львові
у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва

Участь у виставках:
учасник вітчизняних та зарубіжних виставок

Володимир Йосипович Патик народився 9 жовтня 1926 р. в селі Чорний Острів на Львівщині, навчався в художньопромисловій школі у Львові, згодом у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Зв'язок із народом відчуває постійно, щанує, любить народне мистецтво, яке його збагачує, наповнює патріотизмом і тримає у постійній працездатності. А працює він дійсно фанатично, як то кажуть, без відпочинку, в будь-яких умовах, в найскладніших ситуаціях. То ж і результат феноменальний: він склався у великого художника сучасної України, і Україна його щедро відзначила: народний художник України, Лауреат Національної Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, почесний громадянин Львова.

Своє 80-тиліття художник Володимир Патик відмітив у Національному музеї під час експонування власної виставки. Зійшлося багато людей: його люблять, шанують, тепер він один із найвідоміших художників не тільки Львова, бо його знають в Україні та за її межами. Рідко хто з художників приносить стільки щирої радості, як він, стільки сонця та емоційних інформацій із багатьох куточків рідної землі. Його палітра буяє здоров'ям, молодістю, наповнена юною енергією, щедро даруючи гармонійні суцвіття райдужних барв. Його мистецтво тісно зв'язане з долею рідної країни, з її історією, з долею людей, що тут живуть, бо прожита минувшина і сьогочасність в однаковій мірі хвилюють художника, розкриваючи перед ним епічні пласти історії, подій, діяння людей, залежних від тих умов життя, що часто оберталися нестерпною складністю, а то й трагедією. Усе вкупі хвилювало й цікавило, породжуючи образи, що нетерпляче просилися на полотно.

Починаючи з перших років самостійної творчої праці після закінчення Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (1953 рік), Патик постійно в подорожах, бо не пропускає жодної можливості відвідати Полтавщину, південь України, кожного року в Карпатах, а раніше - Кольський півострів, Прибалтика, Урал, озеро Байкал, Середня Азія, Кавказ - зі всіх кінців він привозив матеріал, який втілював у картини. А тепер додалися поїздки в Європу: Польща, Угорщина, Німеччина, Франція, особливо місця перебування геніального Ван Гога, чарівний Париж та знайомство із творами великих художників Сезанна, Ренуара, Дюфі та багатьох інших, що своєю творчістю спонукують до активнішого сприймання життя, а в живописному виконанні до ще вільнішої живописної майстерності.

Все ж зі всього побаченого Патика більше приваблюють українські степи та села Східної України, він прагне кожного року там побувати. Його потяг легко зрозуміти: класичний образ України, епічність її просторів, доброта і краса людей, проте все це поступово щезає, бо села, особливо поблизу великих міст, пустіють, мертвіють хати, а з людей залишаються лише кілька старих жінок або дідів, приречених на повну самотність.

І він малює такі мертві села, що гинуть на очах. А з ними щезають такі національні пам'ятки, як вітряки, що стоять (як ще стоять!) на вигонах за селом, мов лицарі на чатах.

Тепер у них потреби не мають, тож вони відходять лише в пісню, в історію... Історичними документами стають ці картини, створені пензлем художника-патріота, що глибоко переживає такі соціальні зміни, які активно проявилися після радянської колективізації, знищення в селянина любові до землі, до господарювання. Глибоко вражають його образи людей, які догоряють у тих селах, - одиноких, старих, хворих жінок і чоловіків. Але землю він бачить у цвітінні соняшників на тлі голубого Дніпра під бездонним небом, захоплено, в барвистих кольорах передоючи її красу.

Так само активно Патик зображує Бойківщину, де на селах під діянням нових умов починає щезати давня будівельна культура - хати під високими, мов готичними, дахами: своєрідна карпатська готика, по суті, залишається на картинах Патика. Варто знати, що він, захоплений красою природи (більше малює краєвидів), все ж в кожному куточку нашої країни відчуває діяльну присутність людини.

Він малює і портрети, часто вони є втіленням часу, настроїв покоління, як чарівна "Оксана", або ж "Жінка з Русова", "Портрет поета М. Вінгриновського". Винятково щиро розкрив свою сутність в "Автопортреті". Він знайомить із багатьма талановитими людьми, цінує їх, зустрічається, бо має щире почуття до багатьох, а ще більше звертається до тих, хто жив і чимало залишив добрих справ раніше, і не тільки до діячів нашої країни: найбільшу любов до Тараса Шевченка ("Тарас Шевченко на Україні"), а також до діячів світу, бо шанує письменників і художників Росії, Франції, Італії, Польщі, - важко всіх перерахувати.

Велика ерудиція дає йому змогу глибше і повніше розібратися у творчих проблемах. Під магнетичною дією світового малярства він і сам творить свої варіації славетних соняшників, або кафе Арля чи вулиці Парижа, по-своєму компонує натюрморти з рибою чи на кріслі виноград та інші фрукти. У нього своє бачення всього, що його оточує, хоча відчуває, що його творчий темперамент і багата зображальна манера виховались не тільки чудовими вчителями (ними були М.Федюк, О.Ліщинський, Р.Сельський, В.Манастирський, Р.Сільвестров), а також творчою спадщиною О.Новаківського, П.Сезанна, В.Ван Гога, Ж.Брака та інших видатних творців.

 

Copyright www.maxx-marketing.net
FaLang translation system by Faboba