23.12.2017 - 20.01.2018

Проект Юрия Єрмоленка "Мої улюблені ляльки".

Каталог робіт

Культура (рубрика)

Живий живопис

Роботи художника-живописця Юрія Єрмоленка забути неможливо. В них – буяння барв, гнучкість сюжету, особлива реальність. Автор масштабних і монументальних малярських проектів розповів MAGIC WOMAN, чому образ ляльок іде червоною ниткою крізь його творчість і що врятує українську культуру.

- Юрій, як довго Ви живете живописом? Створення картини, сюжету, полотна – це для Вас сплеск емоцій, чи відображення світогляду?

- Гадаю, я почав жити живописом ще до народження. Народження картини на полотні, як таке, найбільше нагадує ритуал, коли тебе веде якийсь творчий екстаз, інтуїція. Але варто зауважити, що досить цікавий період передує створенню картини. Отут працює зовсім інша система, тут багато аналізу, збору інформації, антропологічних досліджень, а можливо, й подорожей.

- Ваші картини вирізняються насиченістю фарб. Це відображає Ваш характер, чи бажання внести яскраві ноти у повсякденність?

- В першу чергу це відображає мій характер художника-живописця. Коли ти пишеш картину, вона повинна звучати в кольорі як гарна музична композиція, це головне.

- У Вас особлива техніка виконання – образи розмиті й точні одночасно. Який сенс у цьому ховається?

- Мені подобається, коли картина має глибокий мальовничий простір, заповнений особливим світлом, як уві сні, у якому образи можуть дихати й вібрувати.

- Головне питання від поціновувачів мистецтва й Ваших шанувальників: чим особисто для Вас є суперечливий і містичний символ ляльки?

- До теми ляльок я періодично повертаюсь у своїй творчості вже 20 років. Найцікавіше для мене в цьому образі – те, що він не старіє. Звичайно, може облупитися фарба, потертися, вицвісти тканина, але образ ляльки принципово не міняється, на відміну від людини. Коли маленька дитина грається з лялькою, їх візуально майже не відрізнити. Цей феномен мене дуже надихав у цьому проекті, коли я сам вже не розумів, чи створюю я образ людини, чи все-таки це лялька. Це можна зрозуміти лише з часом. З його плином лялька залишається лялькою, а дитина дорослішає.

- Теза "люди йдуть, а ляльки залишаються" означає, що душа людей, втілена в ляльках, продовжує жити? Чи це своєрідні захисники, помічники, друзі, обереги?

- В різних культурах лялька могла бути й оберегом, і захисником, і містичним помічником. Але для мене важливе інше – дивна прив’язаність ляльки до свого дому. Дуже часто можна спостерігати, як люди залишають свої домівки, а там залишаються ляльки, якими вони гралися. Отут відбувається приголомшливий драматургічний момент – вам досить зайти в такий будинок, подивитися на пошарпані стіни, десь на підлозі побачити стару ляльку – і ваша уява миттєво намалює вам картину того, що могло відбуватися в цьому будинку.

- Хто або що вас надихає?

- Моя мила муза, мій ангел натхнення оберігає мене й допомагає мені. А що стосується проектів, то поштовхом до їх створення може послужити чарівний сон або подорож.

- Що Вас більше стимулює, критика чи похвала?

- Стимулює мене зовсім не критика і не похвала, а янголи натхнення. Критика й похвала – це вже постфактум, це відгук на витвір мистецтва. І те, й інше корисно, найгірше, коли нема жодної реакції.

- Які ваші творчі плани?

- Буду й надалі експериментувати з техніками; до речі, мій черговий проект був чистим експериментом із тканиною "у квіточку" – цей декоративний малюнок диктує мальовничий простір.

- Як ви вважаєте, на якому рівні перебуває культура в нашій країні? І що потрібно для її успішного розвитку?

- Найголовніше, аби держава не забувала про культуру й підтримувала її розвиток фінансуванням. Україна завжди була багата талановитими людьми, але талантам потрібно допомагати. Я певен, що це джерело не перестане дарувати чудовий феєрверк нових осіб та імен у мистецтві.

З публікації в журналі MAGIC WOMEN

FaLang translation system by Faboba