Коломієць Інна

Коломієць Інна

Дата народження:

1921-2005

Заслужений художник України

Освіта:

Республіканська дитяча художня школа, Київський художній інститут

Проекти:

монумент Слави у Житомирі (граніт, бронза, 1979р)
пам'ятник письменнику А. Тесленку в Лохвиці (граніт, 1974р.)
пам'ятник художнику Івану Падалці у Жорнокльовах (бронза, граніт 1974р)
пам'ятник бджоляру Прокоповичу в Батурині (бронза, 1975р.)
надмогильний пам'ятник кобзарю О. Вересаю у Сокиринцях (бронза, 1978р.)
пам'ятник на честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам в м. Корюківці (бронза, граніт 1977р.)
пам'ятник композиторам Максиму Березовському та Дмитру Бортнянському у Глухові (бронза, граніт) та інші…

Участь у виставках:

1958 рік: показ своїх робіт на персональній груповій виставці.

Членство у професійних організаціях:

інформації немає

Творчість Інни Коломієць різноманітна і багатогранна. Вона створила велику галерею портретів своїх сучасників, цікаві станкові композиції, скульптури малих форм, медалі. Їй належать проекти пам'ятників і монументів для міст і сіл республіки.

Рукам майстра підвладний будь-який матеріал. Одні роботи виконані в кераміці, інші — в дереві, оргсклі, бронзі, граніті, в залежності від змісту та пластики. Вона вільно володіє живописним ліпленням, але ніколи не ставиться до пластичної форми як до самоцілі. Для Коломієць пластична форма є передусім вираженням ідейно-змістової концепції художнього образу, засобом для виявлення духовного життя людини.

Інну Антонівну завжди цікавлять проблеми: мистецтво і суспільство, мистецтво і час, мистецтво й особа. Але понад усе вона прагне зрозуміти характер і побачити красу людини.

На формування особистості і творчої індивідуальності Коломієць великий вплив мала атмосфера художнього середовища, в якому виховувалась майбутня скульпторка, — Республіканська дитяча художня школа, Київський художній інститут. Завжди з вдячністю та повагою говорила Інна Антонівна про своїх педагогів, заслужених діячів мистецтв УРСР Л. Муравіна і Ф. Кричевського, професорів М. Гельмана, К. Єлеву, М. Шаронова, викладачів П. Носко, І. Фоміна. Це вони вчили її майстерності, професіоналізму, вмінню бачити і відбирати нове в нашій дійсності, прищеплювали високий художній смак.

Надзвичайно сприятливими для виховання у майбутнього митця причетності до того, що відбувається в країні, світі, були умови родинного життя. В сім?ї старого комуніста Антона Семеновича Коломійця, директора одного з київських заводів, завжди точились розмови про досягнення країни, стахановський рух, експедицію Д. Папаніна на Північний полюс, перельоти екіпажу В. Чкалова, про боротьбу республіканської Іспанії — про те усе, чим жила країна у передвоєнні роки.

Інна Коломієць прийшла у мистецтво в перші повоєнні роки. Здавалося, що вона, колишня фронтовичка, яка пройшла дорогами війни до самого Берліна, захопиться в своїй творчості темою, що добре відчувала, — війни і нашої Перемоги. В дійсності вийшло інакше — до цієї теми вона прийде через багато років, коли відстань часу дозволить філософськи осмислити пережите народом, усім серцем зрозуміти всесвітньо-історичне значення Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Тепер же Коломієць повністю і надовго віддає себе темі мирного життя.

Велике значення в її житті відіграють навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР, спілкування з провідними архітекторами республіки — В. Заболотним, В. Єлізаровим, Е. Катоніним, Ю. Асєєвим, вивчення народної архітектури та зв'язаного з нею народного мистецтва, знайомство з народними митцями, що працювали в експериментальній майстерні Академії архітектури, — В. Федоровою, П. Власенко, О. Желєзняком. Її надихає оптимізм народних легенд, іскристий гумор «Енеїди», національні традиції.

Влітку 1958 року скульптор показала свої роботи на персональній груповій виставці, в якій разом з Коломієць брали участь художниці одного з нею покоління М. Баринова і Г. Морозова.

Вона виставила на огляд шанувальників мистецтва невеличкі, виконані в майоліці «казкові» композиції.

В п'ятдесяті роки у радянській скульптурі ще були сильними тенденції описовості, риси мужньо-аскетичного ідеалу, давалось взнаки звужене розуміння реалізму як елементарної правдоподібності. Тому дуже свіжими здалися невеличкі, казкові твори Коломієць, в яких вона вже тоді намагалася передати своє усвідомлення індивідуальності особи. Про ці твори мистецтвознавці писали, що вони не вкладалися в уявлення про декоративну скульптуру. Їх внутрішній світ був такий просторий і непростий, що не можна було сприймати їх лише як прикрасу, частину, доповнення до чогось більшого, ніж являли вони самі. Але ще менше композиції Інни Коломієць були схожі на звичайну «скульптуру малих форм», на станкові речі. Їх потужні маси, що течуть то стрімливо й плавно, то раптом круто скипають під зеленою, срібною, червоною поливою, їх темпераментна ліпка й несподівані композиційні рішення — все це було її, несумісне зі звичаями жанру. Все було як запрошення у новий світ, який відкривала у своїй пластиці Інна Коломієць.

Роботи з виставки засвідчили, Інна Антонівна справилась із поставленим завданням, яке захопило її,- досягнення єдності сюжету і форми, введення інтенсивного кольору в об'ємні композиції.

Водночас у ці роки приходить до неї ще одна перемога. Конкурсний проект тріумфальної арки на честь 300-річчя воз'єднання України з Росією для Києва, виконаний групою художників і архітекторів під керівництвом академіка В. Заболотного, до складу якої входила і вона, і конкурсний проект пам»ятника на цю ж тему для Переяслав-Хмельницького одержали першу премію.

Мистецтво Інни Коломієць весь час у русі. Вона начебто зовсім не тримається за колишні, навіть недавні свої знахідки. Кожною своєю новою річчю скульптор наче заперечує те, що було раніше. Її веде від однієї роботи до іншої незадоволення собою і всім, що було в її мистецтві, і, здається, тільки це незадоволення в ній постійне.

Та ще постійніша у ній любов до краси. Жадання бачити, досліджувати і втілювати прекрасне відчувається в кожній її роботі. Тому, мабуть, немає в неї речей некрасивих, хоч всі вони красиві по-різному.

Пізнання світу, де Інна Коломієць черпає ідеї, образи, мотиви своєї скульптури, невід»ємне для неї від пізнання краси. Краса ж втілюється у пластиці. Інна Коломієць — чудова рисувальниця. Вона тонко й вірно відчуває лінію, пляму, силует, вміє бути дуже точною, уважною до деталей, і при цьому бачить весь аркуш в цілому. Вона любить колір і вводить його у більшість своїх композицій, втілених у майоліці, шамоті й навіть у дереві. Вона може без кінця експериментувати, домагаючись граничної точності кольорових рішень, райдужних переливів майоліки, матового блиску вощеної коричнево-жовтої деревини, м»яких тонів жовтогарячого, сірого, рожевуватого шамота.

І все ж найважливішою і найулюбленішою для неї в мистецтві є саме скульптурна форма. Саме тут домагається вона найвищої доступної пластиці виразності і завжди зостається незадоволеною досягненим.

Можливо особливо гострим це почуття стало у неї на початку 60-х років. Тоді й починаються її подорожі. Мистецтво Інни Коломієць змінюється від подорожі до подорожі й від циклу до циклу. Але не тільки тому, що в творах скульптора з»являються нові мотиви та образи, не тільки тому, що в них втілюються нові подорожні враження, і ще менше — завдяки близькому знайомству з новими мистецькими школами, з пластичною системою єгипетської скульптури або японської каліграфії, хоч як не старанно вона їх вивчає. Головне у подорожах — нові пластичні завдання, які Інна Коломієць ставить перед собою, і нові рішення, які вона для них знаходить.

Мабуть, у подорожах до скульптора приходить відчуття відстані, дистанції, яке раптово віддаляє її від себе, і цей погляд на себе збоку, здалеку, і є, напевно, тим найголовнішим, що приносять кожному справжньому художнику мандри по світу.

Інна Коломієць вважає, що мова сучасної пластики виникає в результаті переробки і засвоєння всього того, чим володіють скульптори всіх національних мистецьких шкіл, і в цьому виявляється її справжній інтернаціоналізм.

Але у галасливому, строкатому, примхливому струмені сучасного мистецького, у складному сплетінні ідей, шукань, стилів Інна Коломієць шукає те, що співзвучне її пластичній мові, що підтверджує її правду. Тому як би не змінювалися з часом теми і мотиви її мистецтва, які б захоплення вона не переживала, світ пластики Інни Коломієць зберігатиме непорушну внутрішню єдність.

За матеріалами статей В. Цельтнер та О.Чорнобривцевої.

 

Copyright www.maxx-marketing.net
FaLang translation system by Faboba